Конспект 4
Проблеми біологічних інвазій
Конспект 3
Зелена книга України
Зелена книга України є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні.
У кожній з 160 статей міститься наступна інформація:
Наукова назва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, ценотична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема поширення угруповання.
У книзі подано 88 ілюстрацій рідкісних угруповань, також вміщено нормативні документи про Зелену книгу України.
Книга служить довідковим матеріалом для державних, наукових і громадських установ та організацій, навчальних закладів, фахівців у сфері збереження біорізноманіття, активістів зеленого руху.
На цьому сайті представлено всі видання Зеленої книги України починаючи з 1987 року.
Сучасний стан:
Конспект 2
Червона Книга України
Черво́на кни́га Украї́ни — офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видів тваринного і рослинного світу у межах України, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів і заходи щодо їх збереження. Занесені до Червоної книги України види підлягають охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Регулюється Законом України «Про Червону книгу України».
З 9 квітня 2021 року до Червоної книги України занесено 1544 види, з них 687 тварини і 857 — рослинний світ.
Державне управління, регулювання та контроль збереження видів, занесених до Червоної книги України здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та інші державні органи.
Наукове забезпечення ведення Червоної книги України, підготовку пропозицій про занесення до Червоної книги України та про виключення з неї видів, контроль підготовки матеріалів, визначення форми її видань і координацію відповідної діяльності здійснює Національна комісія з питань Червоної книги України, яка створюється Національною академією наук України на базі Інституту зоології НАН України та Інституту ботаніки НАН України, що займаються безпосереднім веденням Червоної книги України.
Було зроблено три видання Червоної книги України (1980, 1994—1996, 2009) і згідно з законодавством України, кожні 10 років має виходити нове видання. У проміжках види можуть заноситися до Червоної книги України окремими наказами Міністерства екології України, що на практиці робиться лише в особливих виключних випадках (ведмідь , лось ).
ПЕРШЕ ВИДАННЯ
Перше видання Червоної книги України було опубліковане у 1980 році одним томом під назвою «Червона Книга Української РСР» у видавництві «Наукова думка» (наклад 2400 примірників).
Перша Червона книга України включала 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах; і 151 вид вищих рослин.
ДРУГЕ ВИДАННЯ
Друге видання Червоної книги України було здійснене у двох томах, які були опубліковані з дворічним проміжком у видавництві «Українська енциклопедія»: в 1994 році — том «Тваринний світ», в 1996 році — том «Рослинний світ» (наклад кожного — 5000 примірників).
Друге видання включало 382 види тваринного та 541 вид рослинного світу. У порівнянні з першим виданням, кількість видів тварин збільшилась на 297, а рослинного світу — на 390 видів.
ТРЕТЄ ВИДАННЯ
У 2009 році вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 826 видів рослинного світу: судинні рослини (611), мохоподібні (46), водорості (60), лишайники (52), гриби (57).
Кількість видів рослинного світу у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 285 видів, при цьому 310 видів було занесено, а 25 — виключено, зокрема 21 вид судинних рослин та по одному виду мохоподібних, водоростей, лишайників і грибів.
До третього видання Червоної книги України занесено 542 види тварин: кнідарії (2 види), круглі (2) та кільчасті (9) черви, ракоподібні (31), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), ногохвістки (2), комахи (226), молюски (20), круглороті (2) та риби (69), земноводні (8), плазуни (11), птахи (87), ссавці (68).
Кількість видів тварин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 160 видів, при цьому 191 вид було занесено до Червоної книги, а 31 — виключено, зокрема 27 видів комах, 2 види риб і 2 види ссавців (борсук звичайний і водяна полівка мала).
19 грудня 2017 року окремим Наказом Міністерства екології до Червоної книги України було занесено також 543-й вид тварин — лось європейський. Однак 27 листопада 2018 року окружний адміністративний суд Києва скасував це рішення, виключивши лося з Червоної книги. 8 квітня 2019 року Шостий апеляційний суд Києва задовольнив апеляцію Міністерства екології і заборонив виключення лося з Червоної книги, залишивши таким чином тварину під охороною.
ЧЕТВЕРТЕ ВИДАННЯ
3 березня 2021 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України оприлюднило затверджений Наказ з оновленим переліком видів тварин, занесених до Червоної книги України (Наказ Міндовкілля від 17 січня затверджений Мінюстом 1 березня, набрав чинності 12 березня). До оновленого переліку внесено 687 видів тварин, при цьому 171 з них вперше занесені до Червоної книги України, а 27 видів виключені з неї. Аналогічний Наказ з оновленим переліком видів рослинного світу було оприлюднено 24 березня (Наказ від 15 лютого, затверджений 23 березня, набрав чинності 9 квітня). В цей перелік занесено 857 видів, при цьому 52 види були вперше занесені до Червоної книги України, а 21 — виключені з неї. У Червоній книзі були залишені 6 видів рослин, плани виключити які викликали публічні дискусії роком раніше.
Серед видів, занесених до Червоної книги України у 2021 році, найбільше публічних дискусій викликало питання стосовно бабака степового, проти занесення якого до Червоної книги активно виступали мисливські спільноти. Також до Червоної книги України у 2021 році були занесені кілька видів риб, що є об'єктами рибальства, зокрема підуст звичайний, рибець звичайний, в'язь звичайний і вугор європейський.
Серед найпомітніших змін до списків видів Червоної книги України у 2021 році також є збільшення утричі кількості занесених до неї видів наземних молюсків, з 14 до 42, відповідно до опублікованого раніше огляду.
Охоронні категорії
Відповідно до Закону України про Червону книгу України, види, що заносяться до Червоної книги, поділяються на наступні категорії:
- Зниклі — види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;
- Зниклі в природі — види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;
- Зникаючі — види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
- Вразливі — види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
- Рідкісні — види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;
- Неоцінені — види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;
- Недостатньо відомі — види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.
Конспект 1
Поняття про екосистему. Різноманітність екосистем
Зв’язки
організмів один з одним та з абіотичними компонентами середовища життя формують
екологічну систему (екосистему). Термін «екосистема» запропонував англійський
еколог А. Тенслі в 1935 р. Під екосистемою розуміють
функціональну систему, яка вбирає в себе угруповання живих організмів разом із
середовищем, в якому вони мешкають. Елементи цієї системи пов'язані між собою
обміном речовин та енергії. Екосистемами є й біосфера в цілому, й окремий ліс,
і окрема калюжа, й поодиноке дерево, тобто як за розмірами, так і за складом
екосистеми дуже різноманітні.
Будь-яка
екосистема складається з абіотичних та біотичних компонентів. До абіотичних
відносяться кліматичний режим, хімічні та фізичні характеристики середовища,
неорганічні та деякі органічні речовини, що формують гумус. Компонентами
біотичної складової є продуценти – виробники органічної
речовини (автотрофні організми, головним чином зелені фото синтезуючі
рослини), консументи – споживачі органічної
речовини (тварини, паразитичні гриби, деякі бактерії), редуценти – бактерії і гриби,
котрі руйнують мертві тіла або відпрацьовану органічну речовину до стану
простих неорганічних сполук.
Класифікація
екосистем
За
масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми і глобальні екосистеми.
У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові
біоценози, що називаються синузіями, перебувають у обмеженому просторі. До таких
екосистем належать трухляві пні, мертві стовбури дерев, мурашники тощо.
У мезоекосистемах або біогеоценозах
біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими
фізико-географічними умовами. Їх межі, як правило, збігаються з межами
відповідних фітоценозів.
Макроекосистеми охоплюють величезні території чи
акваторії, що визначаються характерними для них макрокліматами й відповідають цілим
природним зонам. Біоценози таких екосистем називаються біомами. До макроекосистем належать екосистеми
тундри, тайги, степу, пустелі, саван, листяних і мішаних лісів помірного поясу,
субтропічного і тропічного лісів, а також морські екосистеми. Прикладом
глобальної екосистеми є біосфера нашої планети.
Основні
екосистеми світу
Загальна
площа поверхні Землі 510 млн кв. км, з них 70 %, тобто 361
млн кв. км, припадає на Світовий океан, суходіл —
150 млн кв. км, у тому числі: гори — 30 %, пустелі — 20
%, савани й рідколісся — 30 %, льодовики — 10 %, і тільки 10 % території
суходолу займають сільськогосподарські угіддя. Крім того, сонячна енергія на
планеті розподіляється нерівномірно. Її розподіл залежить від географічного
положення окремої екосистеми та її висоти над рівнем моря.
Заповнення
таблиці разом з учнями
Основні екосистеми світу
|
Тип екосистем |
Характеристика екосистеми |
|
|
Лісові екосистеми |
У лісових екосистемах зосереджено 80
% фітомаси Землі, або 1960 млрд т. Вони займають 4 млрд га,
або 30 % площі суходолу із середнім запасом деревини — 350 млрд куб. м.
Щорічно в процесі фотосинтезу ліс утворює 100 млрд т органічної речовини. Ліс
— це елемент географічного ландшафту, що складається із сукупності деревних,
кущових, трав’яних рослин, тварин і мікроорганізмів, що біологічно
взаємопов’язані та впливають один на одного, як і на зовнішнє середовище.
Існує шість зональних типів лісу: хвойні, змішані, вологі, екваторіальні,
тропічні, ліс сухих областей |
|
|
Екосистеми трав’яних ландшафтів |
До цих екосистем належать степ і луг,
пасовища, сінокоси, агробіогеоценози. Степ зймає 6 % суходолу і вкритий переважно злаками й
багаторічниками. Степ буває субтропічним, саванноподібним різнотрав’ям, чагарниковим,
луговим тощо. Агробіоценози (агроекосистема) — поле, штучні пасовища, городи, сади, виноградники,
плантації горіха, ягідники, квітники, лісопаркові смуги. Основа агробіогеоценозу — це штучний фітоценоз, якість
якого залежить від умов середовища, ґрунту, вологи, мікроорганізмів. Агробіогеоценоз — це 10 % суходолу (1,2 млрд
га), які дають людині 90 % харчів |
|
|
Водні екосистеми |
Океан — екосистема, взаємопов’язана і
взаємообумовлена геофізичними й геохімічними процесами, явище глобального
масштабу. Його вода покриває 3/4 поверхні Землі товщиною переважно
понад 4000 м. Солоний ( 35 г солі на літр води), регулює глобальний
обмін тепла, газів, мінеральних і органічних продуктів |
|
Сукцесія (від лат. succesio — наступність,
спадкування) — послідовна необоротна й закономірна зміна одного біоценозу іншим
на певній ділянці середовища. За походженням сукцесії поділяють на
первинні та вторинні.
Первинні
сукцесії розвиваються паралельно з ґрунтоутворенням під впливом постійного
потрапляння ззовні насіння, відмирання нестійких до екстремальних умов сіянців
і лише з певного часу — під впливом міжвидової конкуренції.
Вторинна
сукцесія розвивається в тому випадку, коли на зайнятій ним території зберігся
ґрунт і насіння попереднього біоценозу. Через це із самого початку вторинної
сукцесії міжвидова конкуренція відіграє значну роль.
Конспект 2
Приклади розв'язування задач з екології
Практична
робота №6
Тема: Розв’язання задач з екології
Мета: розвивати вміння розв’язувати задачі з
екології та узагальнити знання про колообіг речовин, його типи, ланки,
закономірності, на основі отриманих знань, скласти схеми кругообігу деяких
речовин у біосфері.
Обладнання та матеріали: підручник, інструктивна картка,
інтернет-джерела
Теоретичний матеріал
Ланцюги живлення – послідовності організмів, у яких
особини одного виду слугують об`єктами живлення організмів іншого. Кожен ланцюг складається з певної
кількості ланок, як правило, не більше 4—5,
оскільки через втрату енергії загальна маса кожної наступної ланки
приблизно в 10 разів менша попередньої.
Виділяють два типи ланцюгів живлення:
Ø Пасовищні (ланцюги виїдання) – це ланцюги, які починаються із
зелених рослин і завершуються редуцентами (трава – зелений коник – ящірка –
яструб);
Ø Детритні (ланцюги розщеплення) – це ланцюги,
які починаються з мертвої органічної речовини (решток) і продовжуються
безпосередньо редуцентами (опале листя – дощовий черв`як – кріт – лисиця).
Правило екологічної піраміди
Незважаючи на те, що різні
біогеоценози розрізняються за продуктивністю і швидкістю втрат чистої
первинної продукції, їм усім властиві певні закономірності співвідношень
первинної (біомаса, створена за одиницю часу автотрофними організмами) і вторинної
продукції (біомаса, створена за одиницю часу гетеротрофними організмами), що
дістало назву правила екологічної піраміди.
Екологічна ефективність кожної
наступної ланки приблизно в 10 разів менша попередньої внаслідок втрат енергії
на кожному трофічному рівні.
Екологічна піраміда – це графічне відображення трофічної
структури ланцюга живлення.
Види екологічної піраміди
ü Піраміда чисел
ü Піраміди біомаси
ü Піраміда енергії
Хід роботи
І. Розв’яжіть задачі.
№1. Яка маса
рослин необхідна для існування лисиці масою 15кг, з яких 65% —вода?
№2. Яка площа
необхідна для існування дельфіна масою 340кг, з яких 75% —вода, якщо
продуктивність біоценозу 1м2 моря 400г сухої біомаси за рік?
№3. Яка площа
здатна прогодувати пару сов масою по 1,5кг кожна, з яких 70% —вода, якщо
продуктивність біоценозу 300г сухої біомаси з 1м2 за рік?
№4. Біомаса планктону на 1 кв. м складає 1 кг. За правилом
екологічної піраміди визначте площу (у га) цієї екосистеми, на якій можуть
прогудуватися два судака масою 4 кг кожен, у ланцюзі живлення: планктон
—рослинноїдна риба — судак (зі вказаних значень маси планктону і риб 40%
припадає на суху речовину).
№5.
Продуктивність 1 га екосистеми складає 2 х107кДж. Визначте,
якої маси може досягти шуліка в ланцюзі живлення: рослини – миші – змії –
шуліка (1 г сухої речовини акумулює у середньому 20 кДж).
№6. Складіть пасовищний та дентритний ланцюги живлення.
До
складу екосистеми входять такі організми: бактерії, гриби, берези, дощові
черви, сосни, злаки, коники зелені, метелики, жуки-хрущі, кроти, лисиці, вовки,
жаби, вужі, сови, орли-змієїди, опале листя, ящірка прудка, шуліка, їжак
звичайний, яструб.
№7. Дайте відповідь на запитання:
7.1.
Чому масове вирубування в лісі старих
дуплястих дерев може призвести до загибелі всієї екосистеми лісу?
7.2.
Чому зникнення крупних копитних тварин
(зубри, олені) з дібров істотно не змінює біоценоз, тоді як зникнення
рослиноїдних комах призведе до екологічної катастрофи?
II. Зробіть висновок
Практична робота №4
Порівняння будови та процесу ромноження клітинних та неклітинних форм життя
Лабораторне дослідження "Властивості ферментів"
https://youtu.be/Du4GPdpZX-M?si=J1gGnoB6EgBR02MZ
Задачі на моногібридне схрещування:
https://uahistory.co/zno/general-biology-a-collection-of-tasks-2020-barna/18.php#google_vignette
27 листопада
"Еволюційні фактори"
Урок за покликанням:
Матеріали до уроку:
"Розвиток еволюційних поглядів. Теорія Ч. Дарвіна"
Еволюція –
це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом
їхнього історичного розвитку. Її наслідком є пристосованість організмів до умов
середовища життя.
Загальні закономірності, фактори, механізми і
наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології – еволюційне вчення.
1.
Додарвінівський період
Розвиток еволюційного
вчення пов’язаний з діяльністю великої кількості науковців, філософів. Вони
висували свої гіпотези та припущення, ще до того як була створена теорія
Чарльза Дарвіна. З деякими із них, ми
ознайомимось. Такий період називають – додарвінівським.
а) Завдяки
працям Арістотеля і його учнів виникли зачатки порівняльної
анатомії та ембріології, вчення про відповідність
організмів, ідея градації. У своїх працях писав, що людина і тварини мають
єдиний план творіння. Особливої уваги заслуговує розробка загальних принципів
класифікації, яку він застосував до тварин, оскільки використовував логічні
категорії – рід і вид.
б)
Джон Рей – англійський біолог, який дав перше наукове біологічне
визначення такому поняттю як «вид», що в основному збігається зі сучасним.
Вид - це сукупність особин, що
займають певну територію, здатні схрещуватись між собою і давати плідне
потомство. Відповідно відбувається видоутворення (еволюційний процес
утворення нових біологічних видів).
Крім цього, необхідно згадати про популяцію.
Це сукупність особин певного виду, які тривалий час (багато поколінь) живуть на
певній території і вільно схрещуються між собою.
в) Карл Лінней - припускав природнє виникнення різновидів,
але був переконаний у тому, що «видів стільки, скільки створила предвіковічна
сутність». Лінней розглядав вид як стабільний, реально існуючий елемент у
природі, але стояв на позиції креаціонізму й вважав, що види не змінювались.
Однак, згодом визнав, що види можуть виникати в результаті схрещувань, або ж
навіть під дією різних факторів зовнішнього середовища. Крім цього, здійснив реформу
мови ботаніки, ввів наукову термінологію (бінарна номенклатура – подвійні
назви).
г) Першою теорією, що
спробувала пояснити походження видів живих істот, була еволюційна теорія Жана
Батиста Ламарка. Він створив першу цілісну концепцію, яка називається «ламаркізмом».
Згідно з гіпотезою Ламарка,
еволюція – це процес надбання корисних ознак, які
успадковуються нащадками. Види змінюються, але дуже повільно, тому непомітно.
Еволюція носить прогресивний характер, тобто розвиток відбувається від простого
до складного.
Підвищення організації
живих істот від нижнього ступеня до вищого в процесі еволюції Ламарк назвав градацією.
Вчений припускав, що всім
живим організмам властиве «прагнення до досконалості» – бажання
стати кращим та складнішим. Людина, на думку Ламарка, була найуспішнішою у цій
справі. Згідно з його теорією, живий організм може натренувати якийсь орган, а
потім передавати цю ознаку своїм нащадкам у покращеному вигляді. Тобто, предок
жирафи протягом багатьох поколінь тягнув шию, аби дістатися листя на гілках
дерев. У результаті шия тренувалася та видовжувалася із кожним поколінням, що й
привело до появи сучасної жирафи.
Тут варто зауважити, що до
теорії Ламарка поставала низка запитань. Наприклад, як з її допомогою пояснити
появу панцира в черепахи? Ламарк дав сміливу відповідь: черепаха виростила собі
панцир силою волі. Чому, якщо всі організми намагаються стати складнішими, усе
ще існують бактерії? Ламарк відповідав: життя безперервно зароджувалося з
неживої матерії, сучасні бактерії з’явилися зовсім нещодавно й ще не встигли
розвинутися в щось складніше.
Отже, основні постулати
теорії Ламарка:
1.
усім живим організмам властиве « прагнення до
досконалості»;
2.
якщо орган тренується – він розвивається,
якщо ні – з часом відмирає;
3.
набуті ознаки можуть передаватися нащадкам;
4.
живі організми виникають безпосередньо із
неживої матерії.
Однак, теорія Ламарка мала суто теоретичний характер і
використовувала багато надприродніх понять.
2.
Теорія Ч. Дарвіна
Чарльз Дарвін — один з найвидатніших біологів світу. Його
еволюційне вчення, відоме під назвою «дарвінізм». Тривалий час було основою
теоретичної біології і не лише сприяло велетенським змінам у галузі вивчення
життя, а й вплинуло на інші природничі науки та філософське осмислення місця
людини в живій природі.
Прибічники його вчення,
сьогодні називають себе — неодарвіністами. Еволюція за Дарвіном полягає у
безперервних пристосувальних змінах видів.
Він вважав, що всі сучасні
види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі
спадкової мінливості під дією боротьби за існування, наслідком якої є природний
добір.
Основні положення свого
вчення Ч. Дарвін розробив ще в молоді роки під час навколосвітньої подорожі на
кораблі, як натураліст, спостерігаючи живу природу. Упродовж більш ніж 20 наступних
років він збирав факти, опрацьовував тогочасні досягнення в різних галузях
біології та селекції і лише у 1859 р. виклав результати досліджень у книзі
«Походження видів шляхом природного добору».
Дарвін розрізняв: спадкову
і неспадкову мінливість.
·
Спадкова мінливість – це зміни, які виникають у кожного організму
індивідуально та передаються нащадкам. Як ви пам’ятаєте, існують два типи
спадкової мінливості: мутаційна та комбінативна.
·
Неспадкова мінливість – проявляється
у всіх особин виду однаково під дією певного чинника і зазвичай зникає у нащадків,
коли ця дія пригнічується. Наприклад, коні на невеликих островах чи в горах
через кілька поколінь дрібнішають. При утриманні таких тварин на менших
територіях, вони через кілька поколінь знову досягають попередніх розмірів.
Боротьба за існування –
це вся сукупність взаємозв'язків між особинами одного чи декількох видів, а
також між особинами та різними абіотичними факторами довкілля.
За Ч.
Дарвіном, існують три форми боротьби за існування:
1. Внутрішньовидова боротьба, яку Дарвін вважав найгострішою. Вона відбувається між особинами
одного виду за їжу, місце розмноження та територію. Це пов'язано і тим, що
особинам одного виду притаманні подібні вимоги до середовища життя. Наприклад,
проростки сосни, що густо сходять на невеликій площі, затінюють один одного,
конкурують за розчини мінеральних речовин, внаслідок цього лише близько 1 % з
них досягає зрілого віку.
2. Міжвидова
боротьба - проявляється у змаганні між особинами різних
видів. Це відбувається через обмеженість у природних ресурсах. Наприклад, хижаки
обмежують чисельність жертв, рослини різних видів змагаються за місцезростання.
Чим ближчі екологічні ніші двох видів, тим гостріше проявляється конкуренція
між ними.
3. Боротьба із силами неживої природи – часто
призводить до загибелі значної частини особин: наприклад, сильні вітри здувають
безліч крилатих комах із узбережжя на морські простори, де вони гинуть.
Наслідком боротьби за
існування є природний добір, який проявляється у переважаючому виживанні і
розмноженні найбільш пристосованих до умов середовища життя організмів певного
виду.
Ч. Дарвін вважав, що саме
природному добору притаманний творчий характер, оскільки із різних спадкових
змін залишаються лише ті, які відповідають умовам існування організмів певного
виду. Накопичуючись і підсилюючись з покоління в покоління, ці зміни призводять
до появи нових підвидів, видів, родів тощо.
Припустімо, що є популяція
жуків одного виду, у яких одна ознака –
колір надкрил – має альтернативні прояви: зелені та червоні. При цьому колір
надкрил успадковується. Нехай ще є якась зовнішня сила: наприклад птахи, що
їдять жуків. Червоних жуків у зеленій траві їм знайти легше, тому в червоного
жука більше шансів бути з’їденим і менше шансів залишити нащадків і передати їм
свої гени. Відповідно протягом багатьох поколінь червоні жуки сильніше
«виїдатимуться» птахами, у порівнянні із зеленими жуками. Відповідно частка
червоних жуків зменшуватиметься в кожному поколінні. Із часом, оскільки
популяція жуків не безмежна в чисельності, ознака «надкрила червоного кольору»
можу бути повністю втрачена й усі жуки в популяції виявляться зеленими.
Таким чином, природній
добір тримається на трьох стовпах:
1.
Мінливість: потрібні альтернативні прояви
ознаки.
2.
Спадковість: передача альтернативних проявів
ознаки від батьків нащадкам.
3.
Різні шанси залишите плідне (тобто здатне
розмножуватися) потомство.
Послідовники Ч. Дарвіна згодом обґрунтували, що природній
добір може бути рушійним, стабілізуючим і розриваючим.
·
Рушійний
добір – відбувається за повільних змін умов довкілля у певному
напрямі або під час пристосування організмів до нових умов.
·
Стабілізуючий
добір – зазвичай проявляється в постійних умовах довкілля. Він
підтримує сталість певного фенотипу, що найбільш відповідає зовнішньому
середовищу.
·
Розриваючий
добір – одночасно діє у двох, рідше у кількох напрямках, однак
не сприяє збереженню середніх станів ознак.
Після опублікування теорії
Дарвіна еволюційні ідеї набули широкого поширення. Однак класичний дарвінізм
залишив невирішеним ряд важливих питань (суть спадковості, механізми виникнення
спадкової і неспадкової мінливості і їх еволюційна роль). На початку 20 ст.
вважали, що еволюцію можна пояснити мутаціями без участі природного відбору. Це
дало початок новій науці - генетиці, оскільки менделізм і мутаційна теорія,
спочатку були сприйняті як вчення, що цілком замінюють дарвінізм.
Проте, найважливіші
положення дарвінізму витримали випробування часом і зберегли своє значення в
сучасному еволюційному вченні.
Немає коментарів:
Дописати коментар